Люстрація як запобіжник реваншу проросійських сил на повоєнних виборах в Україні

На тлі триваючих спроб досягти справедливого миру все частіше серед його умов звучить необхідність проведення в Україні виборів. 

Перші повоєнні вибори, без сумніву, стануть серйозним випробуванням для України. Окрім безпекових ризиків, пов’язаних із самим процесом голосування, існує загроза приходу (або повернення) до влади політиків, скомпрометованих зв’язками з РФ. Недопущення цього є частиною запиту суспільства на справедливість та умовою формування безпечних громад та державних інституцій. 

Один з інструментів, що може дозволити Україні впоратися з цим викликом – люстрація. А саме – перевірка кандидатів на причетність до діяльності країни-агресора та компрометуючих зв’язків з нею.

Чому люстрація у виборах є важливою?

Люстрація – це не просто спосіб очищення влади, це інструмент забезпечення довіри до сформованих в результаті цих виборів органів влади. А ще це важливий складник політики пам’яті, що дозволяє зафіксувати факти співпраці з ворогом та унеможливити політичний реванш проросійських сил.

Росія роками прагне ослабити Україну, перетворити її на failed state. Для цього вона використовує різні методи – від заведення своїх агентів в органи влади до маніпулювання інформаційним простором. Люстрація як інструмент перехідного правосуддя може допомогти мінімізувати цей згубний вплив.

При цьому важливо розуміти, що люстрація – це не кримінальне переслідування, а тимчасові обмеження доступу до влади певних категорій громадян. Процес люстрації має відбуватись із дотриманням балансу між інтересами суспільства та захистом прав людини, сприяти побудові довіри до публічних інституцій та тримати в фокусі справедливість для жертв. При цьому ґрунтуватися на індивідуальній оцінці дій особи, уникаючи політичної помсти та колективної відповідальності.

Люстраційні заходи повинні спрямовуватися насамперед на ключові посади в органах влади, силових структурах, судовій системі, стратегічних підприємствах.

Підтримка люстрації в українському суспільстві

Опитування, проведене на початку 2025 року, демонструє, що більшість українців схвально ставляться до використання люстрації як інструмента відновлення довіри до влади після війни. Також переважна більшість (79%) респондентів вважають, що для тих, хто мав зв’язки з Росією після початку агресії у 2014 році, слід заборонити будь-які посади в державних органах влади. 62% виступають за заборону посад в судових та правоохоронних органах, 57% – за заборону вищих політичних та військових посад.

На думку опитаних, люстрацію як механізм обмеження доступу до державних посад для тих, хто співпрацював з окупаційною владою, потрібно застосовувати насамперед до тих осіб, які:

• перебували на підконтрольній Україні території та співпрацювали або підтримували РФ (53%);
• були обрані депутатами або головами незаконно створених в окупації органів (51%), працювали у незаконно створених окупаційних адміністраціях (50%);
• служили в армії, правоохоронних та судових органах на окупованих територіях (37%).

При цьому понад 80% респондентів висловили готовність надавати відому їм інформацію та в інших формах співпрацювати з органом, що буде проводити люстрацію.

Чому заборона проросійським силам брати участь у виборах не спрацює

Одразу виникає питання – чому не можна просто заборонити всім діючим політикам або іншим особам, які були пов’язані з забороненими в Україні партіями, як то “Опозиційний блок” або “Партія регіонів”, балотуватися на майбутніх виборах? Тим більше такі законопроєкти вже зареєстровані у Верховній Раді. Однак подібний підхід має деякі суттєві, якщо не сказати непереборні, недоліки. 

По-перше, Конституція України чітко визначає, у яких випадках людину можна обмежити в праві бути обраною на загальнодержавних виборах. Розширити цей перелік наразі доволі проблематично, оскільки стаття 157 забороняє вносити зміни до Конституції під час воєнного стану, а також якщо ці зміни обмежують права людини.

По-друге, будь-яке колективне обмеження лише за ознакою формальної приналежності до політичної сили, без індивідуальної оцінки необхідності його застосування до конкретної особи, призведе до порушень прав людини та потенційних негативних рішень проти України в ЄСПЛ в майбутньому. І до вірогідного повернення “люстрованих” до владних кіл. Власне, Україна вже мала такий негативний досвід за наслідками прийняття у 2014 році Закону про очищення влади, що передбачав обмеження права обіймати державні посади тими, хто сприяв узурпації влади за часів Януковича. Цей закон отримав критичні зауваження з боку Венеційської комісії, а Європейський суд з прав людини у своєму рішенні “Полях та інші проти України” встановив порушення положень Європейської конвенції з прав людини, зокрема зазначивши, що закон про очищення влади застосовувався до надто широкого кола осіб без оцінки персональної ролі кожного.

Й, по-третє, такий підхід з високою ймовірністю призведе до значного удару по авторитету України, як демократичної держави, а значить, може вплинути на рівень підтримки з боку демократичного блоку країн-партнерів. Мало того, якщо наш підхід до люстрації не врахує необхідність дотримання прав людини й міжнародний досвід, Росія зможе використати це проти нас же: як у налаштуванні самих українців проти механізмів перевірок, так і в комунікації з міжнародними партнерами. 

Як варто провести люстрацію у виборчому процесі

В українському контексті варто розглянути альтернативні підходи до захисту демократичних інституцій, що б не порушували вимог Конституції України та  водночас не входили у конфлікт з рекомендаціями авторитетних міжнародних організацій.

Люстрація у виборчому процесі насамперед має бути спрямована на всебічне інформування виборців про можливу співпрацю кандидата з Росією, обіймання “посад” на тимчасово окупованих територіях України та інші подібні факти. Для цього кожен кандидат, чи то на загальнодержавних, чи то на місцевих виборах мав би подавати публічну декларацію з відкритими даними про наявність чи відсутність в його біографії фактів компрометуючої співпраці з РФ, зокрема в спосіб та у формі, що будуть визначені законом. І лише приховування правдивої інформації або подання неправдивих даних про таку співпрацю має бути підставою для відмови в реєстрації або скасування реєстрації такого кандидата. А кандидат зі свого боку матиме право оскаржити таку відмову та її обґрунтованість у судовому порядку.

Одночасно доцільно було б передбачити комплекс змін до партійного і виборчого законодавства, що забезпечували б поінформованість виборців про ймовірну причетність потенційних кандидатів до роботи в окупаційних адміністраціях чи до співпраці із ними або з РФ, санкції під час реєстрації й скасування реєстрації кандидатів у разі введення в оману виборців. Такі зміни стимулювали б політичні партії на рівні внутрішніх процедур обмежувати участь скомпрометованих осіб у виборчому процесі. До того ж це могло б стати значним фактором стримування для громадян, які дійсно співпрацювали з РФ, балотуватись на місцевих виборах. Наприклад,  людина може не хотіти, щоб факт її співпраці з РФ став відомий громаді – особливо, якщо це ще не було публічно обговорено чи розслідувано. Або ж не хоче опинитися в ситуації, коли доведеться декларувати неправдиву інформацію. Це може суттєво вплинути на місцеві вибори, адже громади сприймають недопуск до влади таких осіб як гарантію своєї безпеки.

Додатково міг би бути розглянутий підхід, за яким до остаточного рішення суду люстраційні обмеження у реєстрації кандидатами на виборні посади застосовуються до осіб, які в рамках відповідних кримінальних проваджень підозрюються у вчиненні міжнародних злочинів, визначених Римським статутом Міжнародного Кримінального Суду. Однак запровадження таких обмежень, знов-таки, може суперечити Конституції України  та потребуватиме дієвої та своєчасної ролі Конституційного Суду України щодо розв’язання питання про їхню відповідність Конституції.

Хто має проводити люстрацію?

Відчуття справедливості у населення за наслідками люстрації має забезпечити якість процедури її проведення. 

У виборчому процесі рішення про відмову в реєстрації або скасування реєстрації кандидата  у разі надання ним неправдивої інформації ухвалює виборча комісія. Але процес виявлення неправдивої інформації потребує окремого органу або органів, які б могли надати виборчим комісіям правдиву інформацію.

Міжнародні підходи для невиборних посад передбачають адміністративну процедуру люстраційних перевірок у форматі незалежного колегіального механізму з відповідним громадським контролем. Для проведення люстрації в Україні міг би бути створений такий незалежний колегіальний орган (Комісія), що діяв би при центральному органі виконавчої влади, або Українському інституті національної пам’яті тощо. Можливу архітектуру таких органів та формат їхньої роботи вже пропонували правозахисні організації.

При цьому, до прикладу, на думку 43% опитаних соціологічною групою Рейтинг українців, відповідальним за проведення люстрації для подолання наслідків війни має бути новий спеціальний загальнодержавний орган. 

Створення такого органу для невиборних посад дозволило б виборчим комісіям мати надійне джерело інформації для виявлення неправдивих відомостей під час подання кандидатами документів для реєстрації на виборах.

Висновки

Немає жодних сумнівів, що Україна має захистити свій виборчий процес від втручання Росії та осіб, скомпрометованих зв’язками з нею. Люстрація у виборчому процесі може стати таким інструментом захисту. Але вона має бути проведена з дотриманням вимог Конституції, без порушень демократичних стандартів виборів, аби насправді стати щитом від впливу агресора для післявоєнної України.